Коли Ірландія у лютому 2024 року нарешті запустила довгоочікувану депозитну систему Re Turn, її називали запізнілим, але необхідним екологічним успіхом. Інші країни ЄС використовували подібні рішення вже десятиліттями, а ірландське запізнення przedstawiano jako шанс на швидке й рішуче nadrobienie zaległości. Політики та екологічні організації хвалили ініціативу як сучасний, дружній до довкілля інструмент, який мав зменшити кількість пластику та змienić nawyki mieszkańców у напрямку більш відповідального поводження з відходами.
Однак тепер, через два роки після запуску програми, центр Дубліна стикається з несподіваним і дуже тривожним побічним ефектом: масовим розгрібанням вуличних смітників людьми, які відчайдушно шукають пластикові пляшки з депозитом. Те, що мало бути чистою та ефективною системою переробки, перетворилося на хаотичний нічний ритуал, який — як сказав директор Dublin City Council Річард Шекспір — залишає вулиці столиці такими, «ніби після вибуху бомби».
Застава у розмірі 15 євроцентів за кожну пластикову пляшку створила нову мікроекономіку — таку, на яку деякі з найбільш потребуючих почали покладатися. У нещодавньому інтерв’ю для Irish Independent Шекспір описав сцени, у яких люди перевертають сміттєві мішки, зламують замки вуличних контейнерів, а інколи навіть дістають ключі до міських смітників, щоб отримати доступ до відходів раніше, ніж з’являться комунальні служби. Результат — сміття, розкидане по тротуарах, вулицях і вітринах магазинів — часто всього за кілька хвилин після того, як міські служби завершили прибирання певної ділянки.
Фінансові наслідки величезні. Dublin City Council оцінює, що прибирання безладу, спричиненого «мисливцями за пляшками», коштуватиме від 500 тис. до 1 млн євро на рік — кошти, які доведеться забрати з інших важливих громадських послуг.
Окрім витрат і безладу, що псує вигляд міста, тут розгортається і людська трагедія. Той факт, що так багато людей змушені ритися у смітті в пошуках кількох пластикових пляшок, свідчить про рівень відчаю, який жодна сучасна європейська столиця не повинна ігнорувати.
Парадокс полягає в тому, що система Re Turn мала зменшувати засмічення, сприяти переробці та заохочувати відповідальне споживання. Натомість вона ненавмисно призвела до появи гір розкиданих відходів і наклала на місто нові, величезні витрати.
Через два роки після її впровадження результати важко не помітити: програма, яка мала очистити ірландські вулиці, сьогодні, ймовірно, створює більше безладу, ніж запобігає. А за кожним перевернутим сміттєвим мішком стоїть нагадування про соціальні та економічні проблеми, які змушують людей шукати кілька центів у пластикових «скарбах».
