Від моменту запуску в лютому 2024 року система застав стала рішенням, яке багато ірландських споживачів «люблять ненавидіти». Протягом останніх двох з половиною років численні газетні статті та дописи в соцмережах документували розчарування людей, які намагалися повернути обов’язкові застави, сплачені за упаковки з напоями. Клієнти неодноразово скаржилися на автомати для повернення тари, що були несправні, на пляшки та банки, які відхилялися без очевидної причини, або на упаковки, визнані непридатними до повернення, хоча їх було куплено зі сплаченою заставою. Для багатьох те, що рекламувалося як важлива екологічна ініціатива, стало джерелом постійного роздратування.
Тепер найновіші дані показують, скільки грошей споживачі не повернули — і сума вражає.
Згідно з річним звітом Re-turn за 2025 рік, некомерційної організації, створеної для управління ірландською системою застав, минулого року не було повернуто 60,1 млн євро — у середньому понад 1,15 млн євро щотижня.
Хоча це менше, ніж 66,7 млн євро, не повернутих у 2024 році, сума все одно залишається значною.
З позитивних новин: Re-turn повідомила, що у 2025 році було повернуто приблизно 1,4 млрд упаковок, що становить 76,4% рівня повернення, а понад 30 900 тонн матеріалів було зібрано для переробки.
З іншого боку, ці дані також означають, що 23,6% упаковок — майже чверть — за які споживачі сплатили заставу, не були повернуті.
Компанія зафіксувала профіцит після оподаткування у розмірі 34,4 млн євро, а генеральний директор Кіаран Фолі назвав участь громадськості «неймовірною» та подякував споживачам за підтримку системи.
Re-turn формально є некомерційною організацією, створеною напоївною індустрією для управління національною системою.
Варто зазначити, що ірландська система застав ніколи не виносилася на громадське голосування. Її запровадив уряд як частину екологічної політики, залишивши споживачам відсутність вибору — вони повинні сплачувати заставу за відповідні упаковки та повертати їх, якщо хочуть отримати свої гроші назад.
Система Re-turn — це значне комерційне підприємство, яке виплачує високі зарплати керівництву. Згідно з останніми фінансовими звітами, директори компанії отримали у 2025 році загальну винагороду у розмірі 700 тис. євро, а загальні витрати на персонал (включно з винагородами директорів) становили 5,2 млн євро.
Загальні адміністративні витрати компанії (включно з витратами на персонал) становили 20,1 млн євро, з яких 6,3 млн євро припадали на маркетинг, комунікацію та інформаційні кампанії.
Від моменту запуску системи також з’явилися непередбачені соціальні наслідки. У Дубліні та інших містах покинуті пластикові пляшки та металеві банки стали джерелом доходу для найбільш вразливих людей. У громадських місцях часто можна побачити людей, які шукають у смітниках упаковки вартістю 15 або 25 центів. Те, що мало заохочувати переробку, створило також невелику, але помітну «готівкову економіку», побудовану на відходах, придатних до повернення.
Тим часом фінансові наслідки величезної суми невиплачених застав є значними. Якщо упаковку ніколи не повертають, застава ніколи не відшкодовується.
Для пересічного споживача факт, що минулого року не було повернуто 60,1 млн євро, може здаватися лише черговою статистикою. Для компанії, що управляє системою, це означає значний фінансовий прибуток — накопичений день за днем, по одній неповерненій упаковці.
Хоча система застав мала бути простим інструментом підтримки переробки, її функціонування виявило значно складнішу картину — сповнену викликів, витрат і несподіваних побічних ефектів. Одне залишається очевидним: доки мільйони євро застав залишаються невиплаченими, а значна частина упаковок не повертається в обіг, дискусія про ефективність і майбутнє системи точно не стихне.
ФОТО: Національна система повернення, Вікіпедія, Acediscovery, суспільне надбання, CC BY-SA 4.0
